ВАША ЭКСПЕДИТОРСКАЯ КОМПАНИЯ РАБОТАЕТ ПО КОМПЛЕКСНОЙ СТАВКЕ? Тогда вам сюда: судебная практика по экспедиторской деятельности 2016-2018 годов — комплексная ставка экспедитора при перевозке груза для заказчика-нерезидента НДС не облагается
17.08.2018
Постановлениями по делу 815/5739/16 судебные инстанции признали незаконным начисление налоговым органом НДС на сумму транспортно-экспедиторских услуг, оказанных нерезиденту.
По мнению налоговиков, налогоплательщик оказывал услуги по перевозке: в стоимость транпортно-экспедиторских услуг была включена плата за перевозку.
Аргументация налоговиков заключалась в следующем:
1) «предметом договору транспортного експедирування можуть виступати лише послуги, супутні перевезенню, а не саме перевезення»;
2) «якщо в угодах на транспортно-експедиторське обслуговування у вартість наданих послуг включено винагороду експедитора та вартість витрат на оплату послуг інших осіб, то дані угоди не відповідають вимогам Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», а отже не є угодами на транспортно-експедиторське обслуговування;
3) «не відображення позивачем розміру своєї винагороди за послуги транспортного експедирування в договорах і актах, свідчить про те, що Товариство бере на себе зобовязання з перевезення вантажу, а не з надання супутніх послуг, що дає підстави визнавати договори транспортного експедирування удаваними із застосуванням до таких договорів норм законодавства про перевезення вантажів.»
Суд не принял вышеописанную аргументацию, установив, что:
1) «Згідно з ст. 316 Господарського кодексу України, договір транспортного експедирування передбачає як надання послуг, повязаних з організацією перевезення вантажу, так і обовязок експедитора укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу»;
2) «включення винагороди експедитора та вартості витрат на оплату послуг інших осіб у вартість транспортно-експедиторських послуг відповідає вимогам чинного законодавства та зокрема Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».
3) «Закон України Про транспортно-експедиторську діяльність не забороняє поєднувати ці різновиди плат в загальній ціні договору. Закон «Про транспортно-експедиторську діяльність» не містить вимоги щодо чіткого розподілу в ціні договору між платою експедитору та його витратами, а натомість вказує, що витрати експедитора визначаються на підставі документів виданих суб’єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.».
В то же время, несмотря на положительную судебную практику обращаем Ваше внимание, что применение «комплексной ставки» экспедиторами-резидентами влечет увеличение риска доначисления налоговыми органами НДС на всю стоимость транспортно-экспедиторских услуг.
Аудитор Сергей Гонтаровский
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 жовтня 2017 року м. Київ К/800/11431/17
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого: Маринчак Н.Є.
Суддів: Бухтіярової І.О., Цвіркуна Ю.І.,
при секретарі Ігнатенко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 рокута ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року у справі №815/5739/16за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта Вілмар СНД» (надалі — ТОВ «Дельта Вілмар СНД»)
до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС (надалі — СДПІ з ОВП у м. Одесі МГУ ДФС)
про визнання протиправними та скасування рішень, —
встановив:
ТОВ «Дельта Вілмар СНД» звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення СДПІ з ОВП у м. Одесі МГУ ДФС від 11.05.2016 року №0000274100, від 27.10.2016 року №0000041400, від 27.10.2016 року №0000961400, від 26.10.2016 року №0000941400, від 26.10.2016 року №0000931400.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16.12.2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017 року, позовні вимоги задоволено.
Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, СДПІ з ОВП у м. Одесі МГУ ДФС звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішень судів попередніх інстанцій та прийняття нового, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, ТОВ «Дельта Вілмар СНД» просить касаційну скаргу контролюючого органу відхилити, а постановлені у справі судові рішення залишити без змін.
З огляду на звернення позивача до суду з клопотаннями про прискорення розгляду справи від 03.08.2017 року та від 04.09.2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.09.2017 року призначено справу до розгляду в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як з’ясовано судами попередніх інстанцій, контролюючим органом проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «Дельта Вілмар СНД» з питання дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2014 року, результати якої оформлено актом від 25.04.2016 року №77/28-08-14/33268860/2.
Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп. 135.5.15 п. 135.5 ст. 135, п. 137.16 ст. 137, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 141.1 ст. 141, п. 186.2, п. 186.3 ст. 186, п. 187.1 ст. 187, п. 192.1ст. 192, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6, п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у зв’язку з: неправомірним формуванням даних податкового обліку при придбанні соняшникової олії в Товариства з обмеженою відповідальністю «ВТОРМЕТЕКСПОРТ», Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ КВАДРО-К», Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРИТЕТ-АГРО» з огляду на недоведеність реального характеру здійснених поставок належним чином оформленими первинними документами, а також отриману контролюючим органом податкову інформацію щодо здійснення ними господарських операцій із суб’єктами господарювання, які мають ознаки фіктивності; неправомірним включенням до складу витрат та податкового кредиту сум за операціями з оренди залізничного рухомого складу в Товариства з обмеженою відповідальністю «Сідрейл», що мотивовано посиланням на акт про неможливість проведення зустрічної звірки щодо його взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Семікс»; безпідставним зменшенням податкових зобов’язань з податку на додану вартість за операціями з повернення продукції Товариством з обмеженою відповідальністю «Оіл Транс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський агропродукт» з підстави прострочення строків пред’явлення претензій щодо якості товару та відсутності висновку експерта Торгово-промислової палати України про неналежну якість поставленого товару; неправомірним формуванням податкового кредиту за операціями з придбання монтажно-будівельних робіт у Приватного акціонерного товариства «БМУ №17» та Публічного акціонерного товариства «Виробниче підприємство «Техмаш» з огляду на непітвердження реального характеру здійснених операцій, що відповідач обґрунтовує посиланням на службову записку від 19.04.2016 року №51/11/15-32-16-02-12 відділу перевірок сумнівних операцій управління боротьби з відмиванням доходів, отриманих злочинним шляхом, Головного управління ДФС в Одеській області та дані документальної перевірки без реквізитів; неправомірним неоподаткуванням податком на додану вартість за ставкою 20% послуг, наданих Компанії «Альфа Трейдінг Лімітед», оскільки ці послуги, на переконання контролюючого органу, є послугами перевезення, а не транспортно-експедиторськими послугами; заниженням доходів у зв’язку із списанням сировини понад норми природного убутку за результатами інвентаризації за 2012 та 2013 роки; неправомірним врахуванням частини витрат щодо відсотків, нарахованих за кредитом, для цілей обчислення податку на прибуток з огляду на спрямовання отриманих кредитних коштів не на господарську діяльність, а на видачу поворотної фінансової допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дельта Вілмар».
На підставі зазначеного акта перевірки та за наслідками адміністративного оскарження СДПІ з ОВП у м. Одесі МГУ ДФС прийнято податкові повідомлення-рішення: від 11.05.2016 року №0000274100, згідно з яким зменшено розмір від’ємного значення суми податку на додану вартість на 846500,00 грн.; від 27.10.2016 року №0000041400, згідно з яким зменшено суму від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 77498072,00 грн.; від 27.10.2016 року №0000961400, згідно з яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 20105749,00 грн. за основним платежем та 10052874,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; від 26.10.2016 року №0000941400, згідно з яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 17864113,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 8932056,50 грн.; від 26.10.2016 року №0000931400, згідно з яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 4264037,00 грн. за основним платежем та 1066099,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія апеляційного суду, цілком правильно та обґрунтовано виходив з наступного.
Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно із ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо — безпосередньо після її закінчення.
Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов’язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.
Так, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За змістом пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій — не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Таким чином, витрати для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.
В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції та відмови у формуванні витрат та податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі платника у зв’язку з його господарською діяльністю.
Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці господарських операцій з придбання товару, робіт та послуг у ТОВ «ВТОРМЕТЕКСПОРТ», ТОВ «КОМПАНІЯ КВАДРО-К», ТОВ «ПАРИТЕТ-АГРО», ТОВ «Сідрейл», ПрАТ «БМУ №17» та ПАТ «ВП «Техмаш», судові інстанції цілком обґрунтовано врахували долучені позивачем до матеріалів справи копії документів, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій і їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій, а саме: щодо ТОВ «ВТОРМЕТЕКСПОРТ», ТОВ «КОМПАНІЯ КВАДРО-К», ТОВ «ПАРИТЕТ-АГРО» — видаткових накладних; товарно-транспортних накладних; актів невідповідності; посвідчень якості; податкових накладних; платіжних доручень; щодо ТОВ «Сідрейл» — залізничних накладних; відомостей вагонів; рахунків на оплату; актів виконаних робіт та послуг; податкових накладних; платіжних доручень; щодо ПрАТ «БМУ №17» та ПАТ «ВП «Техмаш» — актів приймання виконаних підрядних робіт із заявками та нарядами; довідок про вартість виконаних робіт; журналів обліку відвідувачів за разовими та тимчасовими перепустками; податкових накладних; платіжних доручень.
Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об’єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.
Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків, можливої фіктивності його постачальників або здійснення ТОВ «Дельта Вілмар СНД» розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.
На момент здійснення спірних поставок позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавались.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про доведеність ТОВ «Дельта Вілмар СНД» реального характеру оспорюваних господарських операцій. При цьому суди правильно відхилили посилання контролюючого органу на наявну в нього податку інформацію щодо постачальників позивача як на підставу для висновку про обґрунтованість виключення розглядуваних за даними епізодами сум з податкового обліку товариства, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податків-покупця від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реальності здійснених поставок, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальниками, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цих осіб. Проте, посадовими особами СДПІ з ОВП у м. Одесі МГУ ДФС під час здійснення контрольного заходу таких обставин не встановлено.
Надаючи оцінку об’єктивності збільшення відповідачем за наслідками проведеної перевірки податкових зобов’язань позивача з податку на додану вартість за операціями з повернення продукції ТОВ «Оіл Транс» та ТОВ «Катеринопільський агропродукт», судові інстанції правильно врахували положення п. 192.1 ст. 192 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до якого якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов’язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.
Якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку-постачальника, то: а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов’язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок коригування податку; б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв’язку з отриманням таких товарів/послуг (пп. 192.1.1 п. 192.1 ст. 192 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).
Як з’ясовано судами, повернення попередньо відвантаженого на адресу ТОВ «Оіл Транс» та ТОВ «Катеринопільський агропродукт» товару відбулось на підставі належним чином складених актів бракування, актів невідповідності якості, актів повернення постачальнику, службових записок. За наслідками цього повернення складено відповідні розрахунки коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних.
При цьому судові інстанції обґрунтовано не прийняли до уваги посилання контролюючого органу на прострочення строків пред’явлення претензій щодо якості товарів контрагентами, оскільки між сторонами шляхом укладення додаткових угод до договорів поставки окремо врегульовано строки подання претензій, а саме — до закінчення терміну придатності товару після його отримання (щодо ТОВ «Катеринопільський агропродукт») та протягом п’яти робочих днів після виявлення невідповідності товару за якістю або кількістю (щодо ТОВ «Оіл Транс»).
Також, суди об’єктивно відхилили й твердження відповідача про відсутність висновку експерта Торгово-промислової палати України щодо неналежної якості поставленого товариством товару, оскільки чинним законодавством України не передбачено, що такий висновок є виключним та єдиним можливим доказом підтвердження неналежної якості товару.
В розглядуваному випадку з умов укладених ТОВ «Дельта Вілмар СНД» з контрагентами-покупцями договорів вбачається можливість підтвердження неналежної якості поставленого товару двома способами: взаємною згодою сторін або висновком експерта Торгово-промислової палати України.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що факт неналежної якості поставленого товару був встановлений за згодою сторін шляхом проведення досліджень у лабораторії позивача, що в повній мірі узгоджується з умовами правочинів та нівелює твердження СДПІ з ОВП у м. Одесі МГУ ДФС про неправомірність здійсненого ТОВ «Дельта Вілмар СНД» коригування податкових зобов’язань з податку на додану вартість.
Вирішуючи питання щодо природи наданих позивачем Компанії «Альфа Трейдінг Лімітед» послуг, суди першої та апеляційної інстанцій правильно врахували зміст ст. 929 Цивільного кодексу України та Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», який дає підстави вважати, що діяльність експедитора має подвійну природу, оскільки він діє і як посередник, і як безпосередній надавач послуг з організації перевезення. Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитори за дорученням клієнтів, зокрема, забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України; фрахтують національні, іноземні судна та залучають інші транспортні засоби і забезпечують їх подачу в порти, на залізничні станції, склади, термінали або інші об’єкти для своєчасного відправлення вантажів; здійснюють роботи, пов’язані з прийманням, накопиченням, подрібненням, доробкою, сортуванням, складуванням, зберіганням, перевезенням вантажів.
Судами з’ясовано, що відповідно до договорів про транспортно-експедиційне обслуговування, укладених з нерезидентом-Компанією «Альфа Трейдінг Лімітед», фактичними обов’язками позивача було здійснення організації перевезень та надання інших допоміжних послуг; плата експедитора була узгодженою сторонами, в яку не входила вартість робіт перевізників, їх агентів, портів, стивідорних, транспортно-експедиторських підприємств та інших осіб.
За правилами пп. «ж» п. 186.3 ст. 186 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) місцем постачання транспортно-експедиторських послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб’єкт господарювання або — у разі відсутності такого місця — місце постійного чи переважного його проживання.
Таким чином, оскільки Компанія «Альфа Трейдінг Лімітед» зареєстрована за межами території України, транспортно-експедиторські послуги, надані товариством на її користь, не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість відповідно до ст. 185 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що за наслідками проведених річних інвентаризацій сировини, продуктів та товарів у 2012 та 2013 роках встановлено факти нестачі, складено відповідні протоколи та ініційовано проведення службового розслідування для встановлення причин та винуватих у нестачі осіб, проте винуватців не виявлено.
Згідно з пп. 12.12 п. 12 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11.08.1994 року №69 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у разі, коли вартість цінностей, що виявились у нестачі, більше вартості цінностей, що виявились у надлишку, різниця вартості повинна бути віднесена на винних осіб. Якщо конкретні винуватці не встановлені, то сумові різниці розглядаються як нестачі цінностей понад норми природного убутку з віднесенням їх до складу інших витрат операційної діяльності. За такими сумовими різницями в протоколах інвентаризаційної комісії повинні бути наведені вичерпні пояснення причин, за якими різниці не можуть бути віднесені на винних осіб.
Відповідно до п. 27 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 року №246, суми нестач і втрат від псування цінностей до прийняття рішення про конкретних винуватців відображаються на позабалансових рахунках. Після встановлення осіб, які мають відшкодувати втрати, належна до відшкодування сума зараховується до складу дебіторської заборгованості (або інших активів) і доходу звітного періоду.
Як з’ясовано судами, позивачем вжито всі можливі заходи для встановлення винуватих осіб, але здійснені заходи не дали результату, у зв’язку з чим ТОВ «Дельта Вілмар СНД» відображено суми нестач на субрахунку 072 «Невідшкодовані нестачі і втрати від псування цінностей», що в повній мірі кореспондує наведеним вище нормативним приписам.
При цьому, розглядувані дії позивача не призвели до заниження оподатковуваного прибутку та зобов’язань з податку на додану вартість, оскільки товариство при списанні нестач понад норми природного убутку не включало їх вартість до витрат та на суму списання в передбаченому порядку нараховувало податок на додану вартість.
Також, суди першої та апеляційної інстанцій з’ясували, що між позивачем та ІНГ Банк Ен.Ві, ПАТ «ІНГ Банк Україна», ПАТ «Укрсоцбанк» 30.10.2013 року укладено моновалютний строковий цільовий кредитний договір на суму 55000000,00 доларів США, п. 3.1 якого визначено мету використання коштів, а саме — товариство зобов’язане спрямувати усі запозичені суми на фінансування витрат, пов’язаних з Проектом, придбання та будівництво основних засобів щодо Проекту та погашення заборгованості перед Компанією «Альфа Трейдінг Лімітед».
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, контролюючий орган відповідно до принципу офіційності повинен довести факт спрямування ТОВ «Дельта Вілмар СНД» отриманих кредитних коштів на видачу поворотної фінансової допомоги ТОВ «ТД «Дельта Вілмар» як підстави для виключення задекларованих сум з податкового обліку платника за даним епізодом.
Разом з тим, за змістом ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У спірній ситуації на підтвердження цільового використання кредитних коштів за вищезазначеним договором, а саме — на погашення заборгованості перед Компанією «Альфа Трейдінг Лімітед», позивачем подано банківські виписки, платіжні доручення в іноземній валюті, свіфт, вхідні валютні перекази, вихідні валютні перекази, платіжні доручення тощо.
В свою чергу, відповідачем на обґрунтування своєї позиції щодо спрямування кредитних коштів на видачу поворотної фінансової допомоги ТОВ «ТД «Дельта Вілмар» жодних належних доказів не представлено.
Отже, оцінюючи зібрані у справі докази, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позовних вимог та визнання протиправними й скасування спірних податкових повідомлень-рішень.
Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків судових інстанцій.
За таких обставин, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених у касаційній скарзі, не вбачається.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, —
ухвалив:
Замінити Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС на її процесуального правонаступника Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби.
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС — залишити без задоволення.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року — залишити без змін.
Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.
Головуючий: ___________________ Н.Є. Маринчак
Судді: ___________________ І.О. Бухтіярова
___________________ Ю.І. Цвіркун
т. (050) 73-73-000, www.auditor.od.ua